PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
«Моя правда. Боротьба за право бути: Любов Поліщук» | Моя правда
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InByYXZkYS5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

«Моя правда. Боротьба за право бути: Любов Поліщук»

Моя правда

У 16 років цілеспрямована випускниця омської школи Люба Поліщук, єдина з міста, поїхала до Москви вступати до театрального інституту — байдуже навіть, до якого саме. Аби тільки там вчили на артистку. Москва суворо прийняла провінціалку. На третій день у столиці Любу вигнали з орендованої кімнати — за те, що залишила увімкненою праску і ледь не спалила квартиру. Кілька ночей дівчина провела на вокзалі. Але це були ще не всі поневіряння… Кваплячись завоювати столицю, Люба Поліщук просто переплутала терміни вступних іспитів. І запізнилася… Тріумфальне підкорення Москви 16-річною дівчинкою з Омська не вдалося.



Додому дівчині довелося повернулася ні з чим. Знову нудні вечори на лавках біля під’їзду, лузання насіння, перспектива працювати на будівництві… А вона ж хотіла іншого — столиця, розкіш, шанувальники, багаті вбрання. Вона не поступила до столичних інститутів, однак мрії не змінила — все одно хотіла стати артисткою. Єдиною установою, куди взяли самовпевнену дівчину без диплома, стала Омська філармонія. За 5 років в Омській філармонії Любов Поліщук стала універсальною артисткою — співала, виступала з мініатюрами, танцювала, навіть жонглювала. Вона дуже хотіла, щоб на неї звернули увагу.



Люба чесно заслужила право знову опинитись у Москві. Керівництво Омської філармонії відібрало 30 своїх найкращих артистів і відрядило поступати на Всеросійські акторські курси до столиці. Серед щасливчиків була і Люба Поліщук… Тоді вона плакала від щастя — дівчина із сибірської провінції домоглася свого, відвоювала в удачі свій шанс! Люба ще вчилася на курсах, коли на неї звернули увагу й запросили до столичного мюзик-холу. Вона стає провідною артисткою. Та щастить їй недовго. За місяць Люба втрачає голос і її просять залишити трупу… Однак нема зле, щоб на добре не вийшло. Любов вступила на службу до драматичного театру. Тут вона уже не співала, а грала.



У 21 рік Люба вийшла заміж за партнера з омської філармонії Валеру. За 2 роки у них народився син. Люба умовила Валеру спробувати щастя у столиці — на Московські курси вони поступили разом. Однак Валерія Москва лякала, його кар’єра тут не складалася — інколи траплялися маленькі ролі у виставах, але постійної роботи не було. Чоловік фактично був домогосподаркою. А Поліщук була захоплена початком нового життя і навіть не намагалася зрозуміти чоловікової слабкості. За три роки він залишив Любу з маленьким сином в орендованій кімнаті у комуналці, з мінімальною зарплатнею театральної актриси.



Поліщук залишилася сама. Ростити сина, відводити та забирати його з дитсадка, стояти в чергах, репетирувати у театрі, економити на всьому і, насамперед, на собі, а при цьому мати ефектний вигляд, сяяти і подобатися.



Люба не розрахувала свої сили. Їй довелося обирати… І після безсонних ночей вагань вона відвезла дитину в Омськ до мами. Та коли хлопчик подорослішав, Любов, яка вже була відомою актрисою, забрала його до Москви. Згодом син повторив шлях мами і став відомим актором, однак прізвище узяв батькове. Олексій Макаров — відомий театральний та кіноактор. Він багато разів грав на сцені разом із мамою, однак тема дитинства в Омську для нього завжди була й залишається закритою.



Кар’єра актриси потроху налагоджувалася. У театральних виставах їй дедалі частіше давали серйозні ролі в улюблених п’єсах Чехова, Достоєвського, Гоголя. Та Поліщук було мало такого успіху — вона ж приїхала підкорити не лише театральну сцену Москви. Амбітна Люба хотіла, щоби її обличчя знали всі, а не лише інтелігенція. А для цього ідеально підходило кіно.



Любов Поліщук була надто яскравою, надто вродливою жінкою, щоби багато її показувати на екранах всього СРСР. Вона тішилася, граючи пиячок, повій, грубіянок, дуреп. «Бабій», «Фуфло», «Ширлі-мирлі», «Імпотент» — самі назви фільмів не обіцяли актрисі серйозних ролей. Проте участь у легковажних картинах була нехай маленькою, та таки можливістю вийти на великий екран. Їй не дають головних ролей — гаразд, вона піде іншим шляхом. Кожну свою епізодичну роль вона гратиме, як провідну. І тоді її, нарешті, оцінять. Нерідко Поліщук не просто прикрашала фільм своєю появою, а й рятувала його від провалу.



Утім, жінці на ім’я Любов не щастило з чоловіками. Обпікшись у першому шлюбі, вона не квапилася будувати нові серйозні стосунки. Поліщук занурилася в роботу, та іноді здавалося, втратила надію знайти сильного партнера, товариша, рівню собі. Та одного разу Поліщук дійсно пощастило. Побачивши якось актрису на екрані, у неї, наче хлопчисько, закохався відомий московський художник Сергій Цигаль. Через спільних знайомих чоловік добився зустрічі з актрисою. До Любові прийшло справжнє кохання. У 35 у неї, нарешті, з’явився свій дім…



Вона ще була яскравою та гучною, та на екрані з’являлася дедалі рідше. Про те, що у Поліщук неабиякі проблеми зі спиною, знали тільки родичі та близькі друзі. У жодному інтерв’ю вона ні слова не сказала про те, що погано почувається. Та й хто повірив би?! 99-го року, виступаючи на врученні телевізійної премії ТЕФФІ, Любов Григорівна сіла на шпагат! Це у 50 років і з хворою спиною!!! Це було нестерпно. Здавалося, ніхто й ніщо не могло допомогти, але вона вірила. В Ізраїлі Любові Григорівні зробили дуже складну операцію. У неї з’явився маленький шанс — доля знову дарувала його, наче винагороду за зусилля й терпіння. Любов Григорівна терпіла та усміхалася.



Поліщук боролася за право бути актрисою, за право грати у кіно. Зрештою, боротися їй довелося навіть за власне життя. Любов Поліщук зіграла величезну кількість маленьких ролей, і кожну — як головну. В одному з останніх інтерв’ю Любов Григорівна зізналася, що найбільше її мучить, що вона не отримала головної ролі в мюзиклі «Моя чарівна леді» та не зіграла Настасію Пилипівну з «Ідіота» Достоєвського …



Талановита артистка пішла з життя, уважаючи себе невідкритою та не прийнятою…



Дивіться «Моя правда. Боротьба за право бути: Любов Поліщук» у четвер, 29 листопада, о 19:15 на СТБ.