«Моя правда. Дар'я Донцова: Життя як детектив»

Моя правда

Деякі читачі знають, що найбагатша письменниця Росії Дар’я Донцова насправді колишня самогубця на ім’я Агрипина Васильєва. Позашлюбна дочка голови Спілки письменників Радянського Союзу. Агрипина Васильєва на 8 місяці вагітності залишилася без копійчини. Щоб подолати бідність, вона працюватиме на фабриці морозива, і митиме підлогу у стоматологічній лікарні. Майже жебрачка, Агрипина й гадки не мала, що колись її називатимуть чужим ім’ям — Дар’я Донцова. Утім, на шляху до мільйонів їй доведеться зазирнути смерті в обличчя. Дивіться «Моя правда. Дар’я Донцова: Життя як детектив» у четвер, 10 січня, о 19:15 на СТБ.


Головне захоплення Дар’ї Донцової — це улюблені тварини! «Я жила із тваринами завжди. Це дотепер мої друзі й мої діти. Світ взагалі ділиться на людей, у яких є тварини, і в яких їх немає. І ці дві категорії дуже різні. Люблю котів, собак, пацюків, хом’ячків. І жабу Гертруду, що сидить у мене в акваріумі. Я бачу в ній особистість. Ви можете хоч скільки сміятися, але в неї свій характер, свій настрій. Коли вона на мене ображається й відвертається, я стрибаю навколо й кажу: «Геронько, ти образилася на маму?». А вона навіть не повертає голови. Зараз я зателефонувала чоловікові, щоб запитати, як справи. І дізналася, що мопсиха Ада лежить другий день під моїми дверима. Відмовляється їсти, відмовляється пити, відмовляється спати в іншому місці й просто помирає. А коли я приїду, мене зустрінуть всі мої собаки, крім Ади. Вона залізе під ванну й я довго сидітиму поруч і вмовлятиму: «Дюненько, пробач маму». Собака — це не плюшева іграшка, це особистість». «Мій старший син Аркадій ріс без батька, і грошей вдома не було. Те, що інша мати могла купити дитині, я не могла собі дозволити. В інших дітей була гарна їжа, одяг, а в мого всього цього не було. Та коли мова зайшла про те, щоб мати в будинку хом’ячка, от це було до снаги. Хом’ячок коштував тоді тридцять копійок, але радості від нього було набагато більше. Яблука й ласощі з’їдалися, а хом’ячок залишався. Крім того, у нього було щось, чого в інших дітей не було». Зараз у будинку Дар’ї Донцової живуть три мопси: доросла Муля й двоє цуценят — Феня й Капа. «Тритижневу Мулю купила дванадцятирічна Маша, моя дочка. Була тоді мопсинка розміром з лимон, і принесли її в кулаку. Мало було надії, що цуценятко виживе, та подивіться самі. Вигодовували ми її дитячим м’ясним харчуванням. Звідтоді вона живе в нас». «Донедавна була ще пуделиха Черрі — вона померла сімнадцятого серпня, і їй було сімнадцять років. Глуха, сліпа, ходила в памперсах. А потім у жовтні померла зовсім молода мопсиха Ада — я дотепер не можу змиритися. Вона була геть хвора, я ходила з нею по ветеринарній клініці, де мене всі знають, і наче дурочка запитувала в усіх: «Правда, що моїй Адоньці краще?» Коли вона померла, я відразу взяла двох цуценят — з тих міркувань, що Муля сумуватиме без Ади. Але тепер, дивлячись, як вони буквально рвуть усе на ганчірки, я починаю сумніватися: може, ми дещо поквапилися? На мою думку, в одного тато був крокодилом, а в другого мама — піраньєю». Але це не все. У компанії з ними живуть тварини уявлювані, котрими натхнення автора населяє романи — це собаки порід пітбуль, стаффорд, йорк, плюс жаба, а з ними численні кошенята й собаки невідомих порід. У романах галасливо, весело й затишно, бо всі тварини Дар’ї Донцової дружні й не без їхньої участі в детективах створюється та приємна сімейна обстановка, що успішно протистоїть кримінальному світові. Ба більше, іноді вірним друзям доводиться приймати на себе підступні випади супротивника — вони випивають отруєне питво, одержують небезпечні для життя ін’єкції або своєю поведінкою попереджають про небезпеку. В одній із книг Дар’ї Донцової є чудова історія. Мопс Хучик полюбляв на ніч забиратися в ліжко до головної героїні: «Варто було затишно влаштуватися на животі й заплющити очі, як Хучик улазив з головою під ковдру й згортався у тугий клубочок на антифасаді. Скинути сплячого мопса було непросто». Звичка Хучика врятувала життя його хазяйці, коли вбивця спробував ввести їй смертельну ін’єкцію. Всю дозу новокаїну, з яким у великої детективки була несумісність, він прийняв на себе. «Собаки були в мене завжди. Добре пам’ятаю, що із самого дитинства в нас у Переделкиному постійно жили якісь дворняги, напівболонки, напівтер’єри. Тож якщо не чую цокоту кігітків по підлозі, будинок здається мені порожнім. Коли в мене з’явилися мопси, я зрозуміла, що це мої собаки. Взагалі це незвичайні собаки — вони дуже розумні. От Муляня, приміром, обожнює зніматися. Коли сюди приїжджає телебачення, вона сідає на крісло й приймає різні пози. У неї було таке горе, коли її не взяли на роль у серіалі. (При цих словах хазяйки Муля скорботно морщить лобик.) Мені її довго довелося утішати! Власне, й Муля, і Адюня в мене — охоронці. Ми влітку знімали дачу, і якось о п’ятій ранку вони здійняли дикий гавкіт. Я підхоплююся, біжу на веранду й бачу: до нас лізе чоловік бомжуватий на вигляд. Ми почали шуміти, і він утік. Маша (дочка) десь прочитала й тепер цілком серйозно запевняє всіх, що мопси — це мисливські собаки й що в давнину з ними ходили на лева. А син моєї подруги Оксани їй підтакує: звісно, каже, це правда. На лева випускали зграю мопсів, він, бачачи їх, починав реготати й умирав від кольок». http://www.dontsova.ru/ Попередню програму «Моя правда»Дивіться тут

ВІТАННЯ!
Будь ласка, допоможіть нам покращити СТБ -
поставте 2 чесних галочки:

1.

2. Мені

Будь-ласка, заповніть всі поля