«Моя правда. Микола Гринько»

Моя правда

Колька-граблі — дражнили його пацани. Зо два метри на зріст, худий і блідий, наче картопляний паросток. Почуття образи привело його в театр, а перший успіх — у кіно. «Якщо я смішний, то нехай сміються!». Так на наших екранах з’явився Тато Карло, «тато» Електроніка й улюбленець публіки — Микола Гринько.



Слава й визнання не відразу прийшли до Миколи. Його не визнавали режисери, через нестандартну зовнішність не давали ролей, яких він прагнув. Тільки дружина Айше завжди підтримувала й була поруч. У них усе почалося з непорозуміння, а закінчилося глибоким, відданим і зворушливим коханням. Однак постійна напруга, важка праця та прикрощі, що підстерігали Миколу на життєвому шляху, залишили свій слід. Він потрапляє до лікарні з раком крові. Він відчував слабкість і відмахувався — адже він має ще так багато встигнути. Він згорів за кілька днів. Перед смертю найбільше шкодував не про незіграні ролі, а про те, що йому так і не довелося стати справжнім батьком…




Тато Карло, тато Починкин, «тато» Електроніка й… улюблений актор Андрія Тарковського. Мало хто знає, що Микола Гринько 50 років прожив у Києві й завжди мріяв зніматися на кіностудії Довженка, однак свої головні ролі зіграв на «Мосфільмі». Його обожнювали тисячі хлопчаків і дівчат, та своїх дітей у нього не було…



Колька-здоровило, Колька-граблі — дражнили його херсонські пацани. У 14 років він уже був зо два метри на зріст, худий і блідий, наче картопляний паросток… Саме почуття образи привело його в шкільний театр. — «Якщо я смішний, то нехай сміються!»… Був перший успіх. Однак дитяча вразливість і неймовірна для актора сором’язливість залишилися з ним назавжди…



Своїми довгими ногами він викаблучував канкан або тонким голос розповідав гуморески в провінційних театрах. Глядачі реготали. Після концерту комедіант біг на вечірній сеанс у кіно й, наче зачарований, дивився на великий екран. «Мої ноги неабияк псували мені життя», — згадував Гринько.



Коли нарешті йому вдалося одержати кілька епізодичних ролей на кіностудії Довженка, виявилося, що з Миколою самі проблеми: то він не вписується, то випадає з кадру. Начальство поставило на Гринькові хрест…



Його життя перевернулося, коли Гринькові було вже під сорок. Коли Микола рибалив під Каневом, його розшукав адміністратор «Мосфільма». Виявилося, що молодий режисер Андрій Тарковський побачив одну з його епізодичних ролей і вирішив, що цей актор за будь-що мусить грати в його фільмі. Гринько відмахнувся: не заважайте рибалити! Тоді він уже не вірив у свою кіношну кар’єру. Та наступного дня одержав від Тарковського телеграму: залишайтеся на місці, знімання відбуватимуться під Каневом… Так Гринько блискуче зіграв роль опікуна хлопця-розвідника в першому фільмі Тарковського «Іванове дитинство».



Цікаво, що всю глибину своєї ролі й те, в якого режисера він знявся, Гринько усвідомив лише на прем’єрі. Звідтоді він став талісманом Тарковського. Знявся в п’яти його фільмах. Той називав його «батько Гринько» і казав, що Микола схожий на його українського діда…



Проте успіх у фільмах опального режисера виявився для Гринька майже фатальним. Визнавали масштаб його таланту, особливу акторську пластику, щирість, однак для більшості режисерів він залишався наче стороннім, інакшим серед своїх, якимсь нерадянським.



Виявилося, єдине місце, де він міг реалізувати свій талант, — це… дитячий кінематограф. Наприкінці 70-х режисер Леонід Нечаєв запросив Гринька зіграти тата Карла у фільмі «Буратіно». Та якісь божевільні троглодити-кіночиновники не хотіли затверджувати актора на роль батька дерев’яної ляльки: «Актор він, звісно, непоганий, та з таким ростом йому не Карла грати, а Гуллівера!» Режисер на свій страх і ризик тоді плюнув на заборону… І — влучив у десятку. Згодом роль стала для актора «стихійним лихом». Майже таким самим, як для Фаїни Раневської «Муля, не нервируй меня!» Для всього Союзу Гринько став «татом Карлом». І тільки так його називали на вулицях, на зустрічах, на кінофестивалях…



На цій хвилі Гринько відіграв ще з десяток усіляких тат. Тато Починкин, тато Електроніка професор Громов… Діти не давали йому й кроку ступити, вішалися гронами. А Гринько терпляче роздавав автографи, запитуючи в кожного зі своїх маленьких шанувальників ім’я.



Дітей він дуже любив. І мріяв мати своїх… Та все відкладав. Адже він ще не досяг вершин у кіно. Він відчував у собі серйозний драматичний талант. Дивився в дзеркало й бачив справжнє обличчя Дон Кіхота — дивака та мрійника, що створив собі власний світ.



А от у житті він бував різним — і впертим, і похмурим, і зарозумілим. Якщо його хотіли обдурити, закипав, наче чайник. Міг надовго зануритись у себе. І тоді його ліпше було не чіпати! Він сідав у кімнаті, діставав рибальські снасті, і міг годинами розмотувати й намотувати лісочку…



Він відчував свою несхожість, що тільки загострювалася з роками. І тим сильніше хотілося, щоб його визнали й прийняли…



Дивіться передачу «Моя правда. Микола Гринько» у четвер, 7 лютого, о 19:15 на СТБ.



Попередні програми «Моя правда» дивіться тут



Повторення 8 лютого об 11:30 та 9 лютого о 23:00 на СТБ.

ВІТАННЯ!
Будь ласка, допоможіть нам покращити сайт -
поставте 3 чесних галочки:

1. Я готовий щомісяця платити за доступ до сайту без реклами:

2.

3. Мені

Будь-ласка, заповніть всі поля