PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
«Моя правда. Михайло Євдокимов» цього четверга, о 19:15 | Моя правда
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InByYXZkYS5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

«Моя правда. Михайло Євдокимов» цього четверга, о 19:15

Моя правда

В серпні 2005 року всю Росію сколихнула страшна звістка — при загадкових обставинах, в автокатастрофі, загинув губернатор Алтайського краю. Широкому загалу він був більш відомий як гуморист-пародист — Михайло Євдокимов.



Простий мужик з сибірської глибинки з дитинства бажав бути артистом. Та в естрадно-циркове училище його не прийняли. Незважаючи на першу поразку, Євдокимов вперто йшов до своєї мети. Впертість і наполегливість — основні риси його характеру. Вдень Михайло навчався в торговому інституті та підробляв адміністратором у столовій, де заводив потрібні знайомства, а вечорами, на невеличкій естраді перед 50 випадковими глядачами, виконував свої монологи.



Переїхати до Москви довго не наважувався. І маючи всього дев’ять рублів в кишені, Євдокимов, все ж таки, поїхав підкоряти столицю. Однак, швидкого злету не вийшло… Кілька років Михайло працював в московських філармоніях, їздив з концертними бригадами на виступи. Але працювати артистом філармонії за мізерну зарплатню все життя він не хотів. Євдокимов поставив собі за мету пробитися на телебачення! Хвилюючись і бентежачись, Михайло наважився на зустріч з популярною ведучою — Региною Дубовицькою. Михайло знав, що «Аншлаг» це не тільки гумористична телепередача, але й комерційне підприємство шоу-бізнесу, яке «немов млинці, пекло нових зірок».



Більше десяти років він працював на «Аншлаг», із програми в програму, безжально, експлуатуючи образ простакуватого мужика із сибірської глибинки.



Євдокимов досяг свого — став популярним артистом! З’явилися гроші і можновладні друзі. Та Михайло так і не зміг стати городянином. Інколи він втікав до рідного серцю Алтаю.



Через багато років, озирнувшись на своє життя, Євдокимов зрозумів, що він переріс «Аншлаг», йому набридло розважати публіку. У Михайла весь час виникало відчуття, що він марно гає час. Адже йому було вже за сорок, а він досі грав дурня. Євдокимов почав думати про те, щоб залишити «Аншлаг» і взятися до іншої справи. Якої саме, він ще не визначився. Євдокимов ще не знав, що це питання за нього вже вирішили інші…



Влітку 2003 року Михайло відпочивав у рідному селі. Тоді ж до нього завітав найнесподіваніший гість — президент Росії. Путін зробив гумористу, зовсім, не кумедну пропозицію — стати губернатором Алтайського краю. Михайло думав впродовж трьох місяців, радився з сім’єю, з друзями. Обмірковував, як сформує свою команду, як спілкуватиметься у верхах з потрібними людьми. В останній момент, Євдокимов все-таки приймає рішення балотуватися у губернатори. Тим самим він підписав собі смертний вирок…



Історія життя і загибелі Михайла Євдокимова це історія Дон Кіхота, який бажаючи жити у справедливому гарному світі йде боротися з вітряками, зовсім не розуміючи, що боротися з ними неможливо.



Це історія ще однієї людини, яка хотіла змінити світ на краще, та стала заручником брудної політичної гри.



Це трагедія талановитого актора, якому не вдалася роль губернатора…



Також у програмі ви дізнаєтесь:



Як Михайло потрапив до Москви? Чому Євдокимова узяли у «Аншлаг»? Яким чином склалася кар’єра знаменитого артиста? Кому було потрібно, щоб Євдокимов балотувався у губернатори? В яку «павутину вплутався» Михайло Євдокимов, ставши губернатором Алтайського краю? Чому гуморист перетворився на похмуру, серйозну, задумливу людину, в очах якої не було і натяку на радість? Чому Євдокимов, не бажаючи бути маріонеткою в чиїйсь грі — втратив життя…?



Дивіться програму «Моя правда. Михайло Євдокимов» в четвер, 21 квітня, о 19:15 на каналі СТБ.