Керівник проекту «Моя правда» Ксенія Бугрімова: «Я люблю всіх героїв, про яких ми знімали фільми»

Моя правда

По той бік екрана наші кумири найчастіше здаються небожителями,
зігрітими славою й статком. Але керівник документального проекту про
знаменитостей «Моя правда» Ксенія Бугрімова запевняє: вони такі самі
люди, як і ми – зі своїми слабкостями, потрясіннями, простими радощами
й часто нелегкою долею.

Розкажи коротенько, Ксюшо, як ти працюєш над кожним випуском
передачі, скільки на нього потрібно часу?

На виробництво одного фільму потрібно десь два місяці. Перед зйомками
ми багато розмовляємо про людину, яка стане героєм фільму: як ми її
розуміємо. Намагаємося пояснити її вчинки, знайти зв’язок з віком,
гороскопом, соціальним станом. Наші припущення найчастіше виявляються
правильними. Тобто спочатку ми обмірковуємо ідею – як ми бачимо цю
людину. Я допомагаю сценаристові й режисеру не збитися з цього шляху,
знайти зерно. Також я слідкую, щоб передача відповідала потрібним
стандартам.

До речі, про стандарти. За яким принципом добираються
герої?

За принципом цікавих життєвих доль. Трапляється, люди телефонують і
кажуть: «Я завжди заздрила Тіні Канделакі: вона така гарна, така
успішна. А зараз я розумію, що це нічого не означає». Тобто люди
припиняють обманюватися щодо медійності. Усвідомлюють, що герої
передачі – це не боги по той бік екрана. Вони розуміють, що наші герої
роблять такі ж помилки, як і вони. І тоді вони починають більше
цінувати життя. Це дуже важливо. Тому ми вибираємо людей із цікавими,
трагічними долями. Зі скандальними – теж потрібно. Важливо розуміти
причини, чому людина поводиться так чи інакше. Та ж Ксенія Собчак.
Просто не звертати на неї уваги – це легко, це може кожен. А зрозуміти
причини поведінки цієї дівчини? А показати, що це все прораховано,
продумано й зроблено спеціально для досягнення певного результату? Ось
це цікаво!

Тобто ви ще й психологи?

Так, авжеж! Для мене дуже важливо, щоб журналіст був психологом.

У цій передачі немає такої мети – показати тільки кращі сторони
героя?

Немає. Навіщо?

Просто я нещодавно дивилася передачу про Домогарова, і мені
здалося, що його виправдують.

Ми завжди на боці свого героя. У будь-якому разі. Якщо ми робимо фільм
про цю людину, то людина має бути як мінімум гідною цього фільму. І
людина – вона не є зло й не є добро. Ти повинен розуміти мотиви вчинків
цієї людини, як свої. Ми зараз не говоримо про зоряний пласт – ми
говоримо про якісь людські вчинки: слабкі, негативні, позитивні… І ми
розуміємо, чому людина діє так, а не інакше. А коли ми всі розуміємо,
ми цю людину любимо, тому що ти можеш не любити тільки незрозуміле для
тебе. Я люблю вже практично всіх героїв, про яких ми робили фільми.
Вони для мене близькі, рідні, я їх люблю, мені їх шкода. Я розумію,
чому вони так поводяться. Зараз я можу зрозуміти й виправдати будь-який
вчинок – просто розумію, що якби в цій ситуації опинився кожен з нас,
він зробив би так само. Можливо, ще гірше.

Ксюшо, а наскільки важлива в проекті закадрова музика? Вона є
просто фоном або намагається щось виразити? Чи буває таке, що кадр
підлаштовується під музику?

Музика теж будується за певними законами, як і картинка. Музика тут –
це не фон. Фоном вона служить у кав’ярні, коли ти розмовляєш із
подругою. А тут це настрій, який часом підкреслює текст, а часом
контрастує з ним. Це робиться для того, щоб на щось недоговорене
глядачі подивилися з іншого боку. Герой говорить, а тобі здається, що
він лукавить. А це зроблено навмисно. Ти сама аналізуєш, думаєш, а
музика є помічником.

А важко вкластися в хронометраж програми так, щоб не впустити
нічого важливого?

Бувають такі герої, про яких потрібно знімати чотирисерійний фільм.
Деякі з них прожили не так уже й багато років, але в них просто подія
на події! І дійсно, буває вкластися дуже складно. Але ми намагаємося
виділити головне: що вплинуло, щоб людина стала саме такою? Які події в
житті сформували її як особистість? Чому вона стала озлобленою, або
закритою, або самотньою? Або чому людина, яка пережила страшні
трагедії, каже, що любить життя й дуже щаслива? Ти вчишся цього й
розумієш, що тобі тільки рости й рости до такого.

Відзнятий матеріал, який не використовується в програмі, може
потім якось знадобитися?

Колеги сміються з приводу того, що ми знімаємо один великий серіал.
Тому що наші герої так чи інакше фігурують у житті одне одного. Вони
постійно десь перетинаються. Відповідно, вони з’являються у фільмах про
інших людей.

Чи важливо те, як герой розташований у кадрі?

Є певний секрет. Вважається, що коли герой сидить справа наліво, то ти
йому віриш більше. Ми стежимо за загальною картинкою – для того, щоб
герой почувався в цій атмосфері дуже природно. Обстановка повинна
допомагати розкрити внутрішню суть героя. Колір і фактура меблів теж
мають пасувати його образові.

Ти вчилася на режисера. Як ти вважаєш, людина може опанувати
навички режисури без відповідної освіти?

Я завжди так думала. І завжди казала, що режисури можна вчитися на
бухгалтерських курсах.

Що б ти порадила режисерам-початківцям?

Насправді це дуже складно. Я багато спостерігала за різними режисерами
– як моїми знайомими, так і відомими. І мені здається, тут потрібно
просто мати чуття. Якщо є чуття, то ти зможеш потім опанувати техніку,
навички, секрети професії. Але якщо чуття немає, ти можеш стати гарним
майстром, але не режисером у повному змісті цього слова. Я б порадила,
напевно, відчувати. Так би мовити, здерти із себе верхню шкіру, щоб
відчувати все оточуюче оголеним нервом: несправедливість, зрадництво,
плітки, кохання, відданість. Якщо ти це відчуваєш – у тебе більше
сивого волосся на голові, але ти потім зможеш точніше все це
виражати.

Що важливо в документальному кіно?

Важливо не віддалятися від фактів, на яких ти будуєш фільм. Все-таки ти
робиш кіно про живу людину. Тому потрібно бути коректним, але в той же
час і точним. Потрібний тонкий баланс. Тому що не всім героям може
сподобатися таке кіно. От ти б хотіла фільм про себе?

Не впевнена.

Я – точно ні. Зазирнути глибоко в себе й зрозуміти мотиви своїх далеко
не гарних вчинків – це неприємно, правда? Людина може потім подивитися
цей фільм і подумати, що копнули аж занадто глибоко. У «Моїй правді»
задано певний рівень документалістики: ми все-таки намагаємося стояти
на боці свого героя й говорити про нього правду.

А тобі цікаво було б зняти не документальне, а художнє
кіно?

Авжеж. Я думаю, що коли-небудь це обов’язково станеться.

Розмовляла Олена Колесник